Проблема церков, які не хочуть йти на карантин і прагнуть проводити богослужіння як завжди, із натовпом вірян – це не лише українська проблема. Перший негативний досвід із церквами отримала Південна Корея. Завдяки тому, що ця країна досліджувала ланцюжки хворих, вона встановила, що в середньому одна інфікована Cоvid-19 людина поширювала коронавірусну інфекцію серед 10-15 осіб. Зокрема, там виявили, що одна з хворих поширила вірус серед кількох тисяч південних корейців саме через релігійну громаду. Тобто саме в церквах і храмах відбувається максимальне поширення вірусу.
Україна ще до того, як епідемія розпочалася на її території, мала уважно вивчати досвід тих країн, які зіткнулися з коронавірусом раніше, тоді б, зокрема, вона б розуміла, що неминуче виникне проблема високого рівня зараження медичних працівників, вона б переконалася у необхідності якомога скоріше припинити авіаційне сполучення з країнами, де поширювався вірус. У тому числі Україна б знала, що церкви стають місцем масового зараження людей, і почала б діяти завчасно, аби цього уникнути.
З церквами важко змагатися, тому влади багатьох країн воліють із ними співпрацювати, а не сваритися.
Проте ситуація з церквами не така проста, як здається. Тому що вони є одними з найсильніших організацій у світі, не залежно від того, чи то вони державні, чи то офіційні, чи то неофіційні. З церквами важко змагатися, тому влади багатьох країн воліють із ними співпрацювати, а не сваритися.
Це стосується і України.
Традиційно українські церкви – це активно задіяні в політиці організації. Так склалося від початку незалежності України, і за роки незалежності церкви посилилися, а їхній вплив на владні інституції став потужним. Саме тому політики воліють ходити до церков і фотографуватися там.
Обмежувальні заходи для церков запроваджуються надзвичайно важко. Тому в Україні зафіксовано вже, як мінімум, два випадки поширення коронавірусу через церковні організації. Перший приклад – поширення вірусу у церквах Московського патріархату, а точніше – у Києво-Печерській лаврі. Другий приклад – поширення вірусу в одній із протестантських церков у Дніпропетровській області.
Як бачимо, це жодним чином не залежить від конфесії. Акцентування уваги на випадку з Лаврою призводить до чергового протистояння з конкретною церковною організацією. Але насправді це може трапитися з будь-якою церквою.
Нагадаю також, що перша жертва коронавірусу в Україні, яка померла у Житомирській області, як виявилося при відстеженні її контактів, встигла перед смертю сходити в церкву, де було кілька десятків вірян, її односельців…
В Україні влада не захотіла сваритися з церквами, бо вони дуже потужні політичні організації.
Отже, гостро стоїть питання про церкву як місце спілкування широкого кола людей, серед яких може розповсюджуватися вірус. Як його вирішити? Якщо в державі громадянам забороняється збиратися більше певної кількості осіб, то ця заборона має стосуватися всіх, у тому числі й церковні громади. Тоді б йшлося про виконання або невиконання рішення влади.
Проте в Україні влада не захотіла сваритися з церквами, бо вони дуже потужні політичні організації. Влада воліє дружити і загравати з церковними ієрархами, які можуть впливати на свою паству, що під час виборів у країні стає електоратом. Тож влада просто побоялася.
А запровадити ці обмеження було цілком реально. В Україні існує Рада церков, на відміну від інших європейських країн. Владі потрібно було вчасно зустрітися з Радою церков, попрацювати і повідомити про необхідність запровадження обмежень на час карантину. Але цього не було зроблено.
Поки що проблема з церквами не вийшла з-під контролю, але суттєво поглибилася. І зараз, після історії з Лаврою, церковні ієрархи зрозуміють необхідності обмежень на час епідемії.
Попереду Великдень, коли люди більш масово підуть до церков, що, звісно, сприятиме більш активному поширенню вірусу. Рішення, яке напрошується, очевидне: церкви слід змусити виконувати розпорядження влади про те, що не можна збиратися більше певної кількості осіб, а, відтак, церкви мали б ухвалити рішення про проведення онлайн-богослужінь. Тому що для суспільства виглядає дивним і незрозумілим, чому для церков робиться виняток і встановлюються «особливі умови» карантину. Але насправді влада просто усвідомлює, що політичний вплив церков набагато більший, ніж у політичних партій, і тому боїться обмежити церковну діяльність.
Що стосується небажання церков дотримуватися обмежень під час епідемії, то воно пояснюється, зокрема, наступним чином. Церкви є не тільки політичними організаціями, але й фінансовими. Вони залежать від фінансових дотацій вірян. Але це – вибір громадян, які ходять до церкви (вони ж ходять добровільно, їх ніхто не примушує давати кошти церквам). Через те, зокрема, церкви противляться необхідності дотримуватися обмежень.
Усвідомлення такої особливості церкви призвело до того, що у найбільш успішних країнах, колись протестантських, вплив церков постійно зменшується, і громадяни відходять від церковного життя.
Прикрий приклад Києво-Печерської лаври змусить трошки протверезіти церковних ієрархів.
В Україні ж ситуація протилежна: вона все більше стає клерикальною державою, і вплив церкви постійно посилюється. А, як відомо, організації, які стають впливовими, посилюються в тому числі й економічно. А економічний «зв’язок» церкви з вірянами відбувається через безпосереднє спілкування: звичайні громадяни приносять хліб священику, мільйонери здійснюють величезні дотації церквам – і все це йде через персональне спілкування. Звісно ж, церкви в такому зацікавлені.
Однак у ситуації, коли деякі бізнеси повністю припинили свою діяльність, наприклад, ресторанний бізнес, і багато українців живуть на заощадження, має бути рівномірна зона відповідальності. Умовно кажучи, «затягувати паски» повинні не окремі категорії громадян, а всі. Найбільш мудрі церкви ставляться до цього з розумінням, бо, зрештою, у подальшому вони залежатимуть від того, скільки їх пастви виживе після пандемії. Це дуже грубо, але в цьому полягає інтерес церков – зберегти паству. Тому вони повинні дбати про здоров’я своїх вірян.
Прикрий приклад Києво-Печерської лаври змусить трошки протверезіти церковних ієрархів, які тепер повинні інакше поставитися до необхідності дотримання обмежень задля протидії епідемії.
Олександр Доній, політичний аналітик, голова Центру досліджень політичних цінностей, колишній народний депутат України, голова мистецького об’єднання «Остання барикада»
