На поточному тижні ми «відзначаємо» рік від початку загальнодержавного жорсткого карантину і початок нового – столичного локдауну.

Є одна українська традиція, якій влада не зраджує десятки років: у будь-якій незрозумілій ситуації треба щось заборонити. Карантин – безпрограшний засіб. Причому – безпрограшне і його введення, і, так само, безпрограшне рішення про вихід з нього, навіть всупереч існуючим показникам захворюваності в країні. В обох випадках (якщо потрапити у відповідну хвилю громадської думки) можна отримати такі собі «бали». Але не у вигляді зменшення захворюваності. Мова суто про політичні зиски, про гру в «сильну руку».

Почнімо з теорії. Карантин не лікує. Він розтягує у часі перебіг хвороби. Він не рятує від хвороби. Він потрібен державі і місцевій владі для того, щоб зменшити навантаження на лікарні. І підготувати вакцинування. Адже хвороба не відступить, доки у нас не буде колективного імунітету. А для нього є два шляхи – перехворіти і вакцинуватися. Тут, власне, хочу нагадати, що і центральна влада (10 тис вакцин на добу на 40 млн населення) і столична (нуль з обіцяного мільйону доз) імовірно вирішили, що нам всім доведеться перехворіти.

А вишенька на торті – карантин робиться нашим коштом. Адже це наші доходи зменшуються під час локдауну. І це наші бюджети міліють (а не чиновників з міськради).

Коли запроваджують карантин? Ну, точно не тоді, коли ви могли про це подумати. Є три причини. Перша – це згода суспільства на обмеження. Якщо більшість буде проти, ніякого карантину не буде. Так було у березні минулого року. Так було і перед запровадження «карантину вихідного дня» восени. Але як тільки опитування покажуть, що досить (більшість стає проти), тоді карантин скасовується. Зокрема, так було з «карантином вихідного дня». Сюди ж я віднесу панічні очікування. У такому випадку можна навіть при нульовій захворюваності запроваджувати обмеження.

Друга причина – це сезон. Ні не епідемічні сезони, а сезони найбільших продажів. Не будуть  запроваджувати карантин перед святами, коли бізнес очікує доходів. Так було у грудні минулого року. І січневий карантин «чомусь» почався вже після Різдва. Так само ніхто й не подумав запроваджувати обмеження напередодні 8 березня (хоча вже було зрозуміло, що є тенденція зростання кількості хворих). І, звичайно, не буде карантину перед Великоднем. Не шукайте тут протиепідемічної логіки. Це логіка бізнесу і сезону доходів.

І третє - це медичні показники. Як на мене, це наразі майже не враховується. Кличко не дочекався, доки Київ перейде у «червону зону» і запровадив карантин зараз. У березні 2020 року взагалі не було підстав для карантину: 14 хворих на країну в день запровадження локдауну. Так само як і у січні цього року, коли крива захворювання уже пішла вниз.

Тому, в своїй більшості, запровадження карантину – це демонстрація «сильної руки», гра в політичну доцільність. Якби ж так само «сильна рука» діяла, щоб дістати вакцину (я вже не пишу дістати нормальну вакцину), або сприяла збільшенню кількість ліжок з киснем…

І тут ми підходимо до головного. Проблема не у тому, чи дієвий карантин. Він дієвий. Але як тимчасовий захід. Він і зараз у нас дієвий, адже немає, з чим порівняти – лікування, переважно, симптоматичне. А вакцинацію, враховуючи її темпи, імовірно доведеться повторювати й тим, хто її зробив. Бо не відомо, чи будуть антитіла через рік, але відомо, що через рік колективного імунітету не буде.

Локдаун - як споживчий кредит. Так, він зможе зупинити поширення хвороби (теоретично, бо хіба реально вивчається у нас, де саме – в торгових центрах чи музеях з кінотеатрами - відбуваються інфікування?). Але нікуди не дінешся і доведеться «платити» – хворіти і самостійно набувати імунітет. Ба більше, доведеться «платити з відсотками» - неувага до інших хвороб, і, як наслідок, зростання смертності через зниження лікування не коронавірусних захворювань.

Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму

Читайте останні новини України та світу на каналі УНІАН в Telegram