На поточному тижні ми «відзначаємо» рік від початку загальнодержавного жорсткого карантину і початок нового – столичного локдауну.

Є одна українська традиція, якій влада не зраджує десятки років: у будь-якій незрозумілій ситуації треба щось заборонити. Карантин – безпрограшний засіб. Причому – безпрограшне і його введення, і, так само, безпрограшне рішення про вихід з нього, навіть всупереч існуючим показникам захворюваності в країні. В обох випадках (якщо потрапити у відповідну хвилю громадської думки) можна отримати такі собі «бали». Але не у вигляді зменшення захворюваності. Мова суто про політичні зиски, про гру в «сильну руку».

Почнімо з теорії. Карантин не лікує. Він розтягує у часі перебіг хвороби. Він не рятує від хвороби. Він потрібен державі і місцевій владі для того, щоб зменшити навантаження на лікарні. І підготувати вакцинування. Адже хвороба не відступить, доки у нас не буде колективного імунітету. А для нього є два шляхи – перехворіти і вакцинуватися. Тут, власне, хочу нагадати, що і центральна влада (10 тис вакцин на добу на 40 млн населення) і столична (нуль з обіцяного мільйону доз) імовірно вирішили, що нам всім доведеться перехворіти.

А вишенька на торті – карантин робиться нашим коштом. Адже це наші доходи зменшуються під час локдауну. І це наші бюджети міліють (а не чиновників з міськради).

Коли запроваджують карантин? Ну, точно не тоді, коли ви могли про це подумати. Є три причини. Перша – це згода суспільства на обмеження. Якщо більшість буде проти, ніякого карантину не буде. Так було у березні минулого року. Так було і перед запровадження «карантину вихідного дня» восени. Але як тільки опитування покажуть, що досить (більшість стає проти), тоді карантин скасовується. Зокрема, так було з «карантином вихідного дня». Сюди ж я віднесу панічні очікування. У такому випадку можна навіть при нульовій захворюваності запроваджувати обмеження.

Друга причина – це сезон. Ні не епідемічні сезони, а сезони найбільших продажів. Не будуть  запроваджувати карантин перед святами, коли бізнес очікує доходів. Так було у грудні минулого року. І січневий карантин «чомусь» почався вже після Різдва. Так само ніхто й не подумав запроваджувати обмеження напередодні 8 березня (хоча вже було зрозуміло, що є тенденція зростання кількості хворих). І, звичайно, не буде карантину перед Великоднем. Не шукайте тут протиепідемічної логіки. Це логіка бізнесу і сезону доходів.

І третє - це медичні показники. Як на мене, це наразі майже не враховується. Кличко не дочекався, доки Київ перейде у «червону зону» і запровадив карантин зараз. У березні 2020 року взагалі не було підстав для карантину: 14 хворих на країну в день запровадження локдауну. Так само як і у січні цього року, коли крива захворювання уже пішла вниз.

Тому, в своїй більшості, запровадження карантину – це демонстрація «сильної руки», гра в політичну доцільність. Якби ж так само «сильна рука» діяла, щоб дістати вакцину (я вже не пишу дістати нормальну вакцину), або сприяла збільшенню кількість ліжок з киснем…

І тут ми підходимо до головного. Проблема не у тому, чи дієвий карантин. Він дієвий. Але як тимчасовий захід. Він і зараз у нас дієвий, адже немає, з чим порівняти – лікування, переважно, симптоматичне. А вакцинацію, враховуючи її темпи, імовірно доведеться повторювати й тим, хто її зробив. Бо не відомо, чи будуть антитіла через рік, але відомо, що через рік колективного імунітету не буде.

Локдаун - як споживчий кредит. Так, він зможе зупинити поширення хвороби (теоретично, бо хіба реально вивчається у нас, де саме – в торгових центрах чи музеях з кінотеатрами - відбуваються інфікування?). Але нікуди не дінешся і доведеться «платити» – хворіти і самостійно набувати імунітет. Ба більше, доведеться «платити з відсотками» - неувага до інших хвороб, і, як наслідок, зростання смертності через зниження лікування не коронавірусних захворювань.

Богдан Петренко, заступник директора Українського інституту дослідження екстремізму