Михайло Поляк: Щеплення проти COVID-19 наразі є найефективнішим методом захисту

Закарпаття – в трійці областей, в яких найбільше хворих у COVID-лікарнях. Це дані МОЗ станом на 5 березня. Кількість хворих зростає, тяжких випадків усе більше, як, на жаль, і летальних. Лікарі б’ють на сполох і говорять про катастрофічне навантаження на медичну галузь регіону, який вже незабаром може потрапити до «червоної» карантинної зони. Що стало причиною такого різкого поширення COVID-19, чи стане панацеєю збільшення ліжкової бази і чому медична галузь опинилася на межі, в інтерв’ю УНІАН розповів головний інфекціоніст Закарпаття, директор Комунального некомерційного підприємства «Обласна клінічна інфекційна лікарня» Закарпатської обласної ради Михайло Поляк. 

Михайле Амброзійовичу, до кількох областей зараз прикута увага всієї Країни. Що наразі відбувається на Закарпатті?

Зараз триває збільшення кількості хворих: упродовж останніх кількох тижнів в області щодня фіксуємо більш ніж 400 нових випадків, а 5 березня взагалі встановлений новий антирекорд – 748! Лікарні завантажені на понад 80,9% (загалом для лікування хворих на COVID-19 в області відведені 2300 ліжок). Щодоби у медзаклади нашої порівняно маленької області госпіталізують від 170 до 200 осіб. Найгірше те, що виписуємо набагато менше пацієнтів, ніж поступає. Різниця в 30-40 пацієнтів за добу, саме тому й маємо високий показник заповнення. І саме тому наразі постала необхідність у розширенні ліжкового фонду, поки що – на 300 ліжкомісць, а надалі будемо орієнтуватися на ситуацію. 

Час від часу на Закарпатті можна почути, що нема куди везти хворих. Чи це так?

Рішення про госпіталізацію пацієнта приймає сімейний лікар: у разі, якщо він бачить, що стан пацієнта погіршується чи значно знизився рівень кисню в крові, він звертається за належністю, і хворого госпіталізують. Куди – інше питання. Не завжди є місце для жителя Іршави чи Рахова в районному медзакладі, тоді транспортують до найближчого. Саме тому й виникають розмови, що місць немає. Ще є. Але, повірте, вже маємо критичну ситуацію. Ще трохи, і медична галузь не витримає навантаження!

Чому, на вашу думку, так різко зросла кількість хворих?

Я так думаю, що на Закарпаття зайшов новий штам вірусу: в сусідніх з областю країнах - Угорщині та Словаччині - вже зафіксований британський штам. І, швидше за все, наші заробітчани, які були на свята вдома, занесли його й сюди. Чому дійшли таких висновків? Ми спостерігаємо, що наразі вірус інтенсивніше поширюється серед населення, з’явилося більше хворих, причому більше тяжких випадків, і є потреба у великій кількості госпіталізацій.  

Коли ви почали спостерігати новий штам вірусу?

Фактично від початку цієї хвилі. І найголовніше, що з’явилися повторні захворювання серед тих, хто вже переніс COVID-19. Тобто люди, які вже мали захист, в яких наявний імуноглобулін G, все одно захворіли!

Вважаєте, що це є додатковим фактором, який вказує на появу нового штаму?

Так. До всього, зростає кількість летальних наслідків. Якщо торік ми фіксували за добу 5-7 випадків, то тепер практично щодня помирають 12-16 закарпатців. Це величезна кількість! Така ситуація ще раз говорить про те, що, швидше за все, це новий штам вірусу і хвороба протікає важче.

Мушу відзначити і той факт, що хворі, які зараз перебувають на стаціонарному лікуванні в обласній інфекційній лікарні, потребують більше кисню у порівнянні з тими пацієнтами, яких госпіталізовували в листопаді-грудні минулого року. Зараз майже кожен хворий, який потрапляє в стаціонар, бодай протягом 3-5 днів, але мусить побути на кисневій терапії.

Кисню вистачає?

У обласній інфекційній лікарні кожне ліжко забезпечене киснем, загалом є 86 кисневих концентраторів. Поки що ми всі водночас і не підключали, максимум, 50-60. Інакше не витримає енергосистема. Ба більше, у жодній лікарні електропроводка не розрахована на одночасну роботу такої великої кількості електрообладнання. Тобто це не тільки наша проблема, а й всіх медзакладів. На жаль, вирішити її враз практично нереально. Зараз ніхто не буде розбивати стіни та переробляти проводку.

Чи сприяв збільшенню кількості хворих туристичний сезон на Закарпатті?

На Закарпатті туристичний сезон дав менше поширення, ніж, наприклад, на Івано-Франківщині. У нас, гадаю, таки найбільше додали святкування й весілля, які почалися після Різдва, у нас вони зазвичай дуже гучні...

На вашу думку, зараз, під час так званої третьої хвилі COVID-19, чи досягли вже на Закарпатті піку захворюваності?

Думаю, що піку ми ще не досягли. Але в найближчий тиждень-два кількість хворих не буде зменшуватися.

Багато лікарів записують та оприлюднюють відеозвернення з проханням до закарпатців дотримуватися карантинних заходів - зменшення кількості хворих і смертей залежить від кожного з нас! Не так і важко носити маску, правильно й регулярно мити руки, користуватися дезінфектантами та не відвідувати багатолюдні місця. Це лише треба розуміти і хотіти. Виконанням цих простих правил ми можемо врегулювати ситуацію, і не треба нічого вигадувати!

Які шляхи розвитку ситуації в разі збільшення кількості пацієнтів? Чи врятують Закарпаття наметові містечка?

Ми можемо збільшити кількість ліжок як у медзакладах обласного центру, так і по районах, можемо окрему лікарню перетворити в моноковідний госпіталь, для цього всі плани напрацьовані, можемо навіть наметові містечка розгортати, можливості є, але це – не вихід! Адже збільшення кількості ліжок нічого не дасть, якщо до них не буде підведений кисень, не буде відповідного обладнання! Ковід – це таке захворювання, яке не лікується без кисневої терапії, і на «голому» ліжку його не здолати! З іншого боку, може бути і ліжко, і медобладнання, але якщо не буде медперсоналу – хто лікуватиме? Вже сьогодні катастрофічно бракує лікарів та медсестер, реанімаційних сестер, молодшого персоналу. До всього, медики так само хворіють. Хоча у нас в «інфекційці» набагато рідше, адже тут всі досвідчені, все життя працюють в інфекції, та все одно хворіють. По інших же лікарнях – ще більше, і навіть по другому колу.     

У ЗМІ можна натрапити на інформацію, що пацієнти, у яких коронавірусна інфекція викликає ускладнення, все молодші й молодші.

Справді, випадки помолодшали. Раніше, ще до кінця минулого року, до лікарень, у переважній більшості, зверталися пацієнти за 60 років, які при цьому мали ті чи інші хронічні захворювання. Але зараз справді звертається багато закарпатців віком 50 років й молодше, і вони важкі.

Інша тенденція, яку спостерігаємо: якщо поступають пацієнти цієї вікової категорії, які, приміром, ніколи не мали уявлення про хвороби кишково-шлункового тракту, підшлункової залози, не мали в анамнезі підвищеного рівня цукру, то через ковід всі ці проблеми з’являються. Ба більше, цукровий діабет фіксуємо у переважної більшості пацієнтів. У тих же, у кого він був, ситуація погіршується: якщо у хворого є цукровий діабет ІІ типу, він досі був на таблетованих препаратах, то опісля мусить переходити на інсулін.

Хоча найчастіше, певна річ, уражається бронхо-легенева система. І ті пацієнти, які виходять з лікарні, у підсумку потребують довготривалої реабілітації. Адже навіть при найменшому навантаженні - задихаються. Іноді потрібні місяці для стабілізації стану. І саме тому дедалі частіше фахівці говорять про необхідність постковідної реабілітації.

Крім втрати смаку та нюху, деякі пацієнти вже говорять про глухоту…

Найчастіше втрата смаку й нюху виникають при легкому ступені захворювання, але є хворі, які при важкому перебігу втрачають слух, або він суттєво понижується. Це є наслідком ураження нервової системи, яке теж є частим ускладненням ковіду. Взагалі спостерігаємо збільшення кількості хворих, які мають депресивний синдром, що теж свідчить про ураження ЦНС. Люди відчувають, що вони постійно втомлені, хочуть сидіти, лежати, спати, не можуть працювати… Такий стан часом настільки прогресує, що потрібна серйозна допомога, психоневрологів у тому числі. Як я вже казав, постковідний синдром потребує не меншої уваги, як і саме захворювання та його лікування.

Як таке навантаження витримує обласна інфекційна лікарня? Як в такому цейтноті працюється вам?

Ось, пішов сьогодні на обід і маю 29 пропущених дзвінків. А буває за добу й 250 розмов… Та це зрозуміло: я є координатором госпіталізації тяжких хворих по лікарнях, які розташовані в Ужгороді, тож звертаються часто.

Буквально у понеділок повернувся з відпустки, яку взяв уперше за два роки. І то – вимушено. Не «дотягнув» до вакцинації й захворів, потребував реабілітації…

Насправді морально дуже важко нам усім: втомлюєшся чути щодня одне й те ж, розмовляти з пацієнтами, їхніми рідними, пояснювати, переконувати, приймати складні рішення, але найгірше, коли пацієнти помирають. Це важко переносять усі лікарі, весь медперсонал. Скільки доводиться чути жалкувань! Повірте, медикам дуже важко справлятися з такою щоденною кількістю смертей.

Чула, що існує низка психологічних програм для медиків під час ковіду. Чи звертаються?

Відверто? Вони не мають часу на психологічну допомогу. Зараз на повністю завантажену лікарню – четверо лікарів, які працюють на повну ставку, і ще четверо сумісників на чверть ставки (на базі обласної інфекційної лікарні розташована кафедра медичного факультету Ужгородського національного університету, – УНІАН), медсестри та молодший медперсонал. Щодня цей колектив надає кваліфіковану медичну допомогу 80-90 пацієнтам, серед яких 6 – в реанімації, тобто, потребують безперервного догляду. Крім того, зазвичай стільки ж украй тяжких хворих, які чекають на місце в палаті інтенсивної терапії. Лікарі працюють щонайменше по 4 години в костюмі біобезпеки, а це дуже й дуже важко, особливо влітку. Було таке, що й свідомість втрачали від перевтоми… Це вже зараз, за рік, трішки підлаштувалися, швидше одягають скафандри: у разі нагальної потреби мало не на ходу можуть одягнутися. Але насправді – нереально це витримувати! Медики загалом виснажені, знервовані, а тому й починають хворіти, бо імунітет від перевтоми знижується… Тому ще раз прошу: допоможіть нам, лікарям, бо ми – на межі зриву!  

Ви торкнулися теми вакцинації, мовляв, не дочекалися. Але наразі доводиться чути немало розмов про недовіру до щеплень проти COVID-19.

Я сподівався, що дочекаюся імунізації. Протримався 10 місяців, але зрештою перевтома далася взнаки і занедужав. Проте я вважав і продовжую говорити: найефективнішим методом захисту від будь-якого інфекційного захворювання є щеплення! На жаль, упродовж років в Україні розгорталася потужна антивакцинальна кампанія, іноді бракувало вакцин. Тож наслідком цих двох факторів став украй низький відсоток імунізації дитячого населення (на рівні 40%), що й призвело до епідемії кору та летальних випадків у результаті цієї недуги. Після того, як більшість дітей перехворіли, коли батьки таки довірилися вакцинам, спалах практично зійшов нанівець. Ми фіксуємо хіба поодинокі випадки кору, але такі були й раніше.

Ситуація з кором – наочний приклад. Так само з ковід. Якщо більшість населення буде щеплена, рівень охоплення щепленнями від цієї недуги сягне 60% населення, то, звичайно, захворюваність суттєво впаде. Тому моя думка однозначна: щепитися треба, інших варіантів немає!

За вашими спостереженнями, чи зменшилася кількість «невіруючих» у ковід?    

Не особливо зменшилася. І досі спостерігаю численні дописи у Facebook, в яких люди категорично заперечують вірус і говорять про змови лікарів, фармацевтів і так далі. Такі розмови, як би це прикро не звучало, закінчуються тоді, коли писака сам, або хтось із його рідних потрапляє в лікарню – одразу всі заперечення кудись зникають… 

Насамкінець, які, на вашу думку, потрібно запровадити заходи, щоб наші громадяни дотримувались карантинних правил? Як достукатися?

Я – лікар, тому можу говорити лише про той напрям, за який відповідаю. Відзначу лише одне: ми вже багато місяців намагаємося вмовити наших людей змінити своє ставлення до хвороби, адже результат недотримання елементарних правил карантину – це така велика кількість хворих. Як наслідок – госпіталізацій та смертей. Якщо й надалі так збільшуватиметься кількість госпіталізованих, наша медична система не витримає навантаження.

Наталія Петерварі