Лікування від коронавірусу в Україні та Європі / фото УНІАН, Олександр Прилепа
Вже можна констатувати, що Україна виявилась не готовою до другої хвилі пандемії коронавірусу. В країні катастрофічно не вистачає лікарів і кисню, а кількість хворих, які потребують госпіталізації, щодня зростає. Однак це, на жаль, тільки верхівка айсберга.
Яке щастя – дихати. Про це кажуть усі пацієнти ковідних відділень, з якими спілкувався ТСН.Тиждень. Адже без кисневої маски люди наче йдуть на дно, захлинаючись водою.
«Вночі хлопці вирішували, що вони можуть без кисню. Але йшли в туалет і падали без тями. Я біг до них і по підлозі тягнув до кисню. А сатурації вже майже не було, дихання майже не було», - згадує своє перебування у лікарні львів’янин В’ячеслав Семененко, який перехворів на ковід.
Чоловік два тижні провів на ковідному полі бою. «Коронавірус – це паразит, який зжирає легені. Люди вмирають в муках… В палату я поступив п’ятим. Четверо вже лежали. І всі вони пішли. При мені пішли шестеро. І двоє - в реанімацію», - розповідає В’ячеслав ТСН.Тижню.
За його словами, з десяти палат життєво необхідний кисень був лише у двох. Людей привозили подихати з іншого поверху, з іншого крила: «Або на каталках, або на інвалідних візках привозили хворих, у кого падала суттєво сатурація. Ми один кисневий кран ставили на два. І з одного крана дихало двоє».
Та навіть один подих на двох – це набагато краще, ніж жодного. Волонтерка Леся Литвинова допомагає знайти концентратори тим, хто задихається. Вона розповідає, що ситуація наразі - наче у кошмарному сні. За день приймає близько 400 благань – хочемо дихати.
«Ті цифри про кількість вільних місць у лікарнях з доступом до кисню, про які офіційно говорять, не мають жодного стосунку до реальності. Що робити з пацієнтами, які після виписки залишаються киснезалежними, держава не подумала. Я знаю людей, які тижнями стоять в чергах на госпіталізацію», - розповідає Леся Литвинова ТСН.Тижню.
…Нас лікують від ковіду не навмання. Існують чітко прописані правила, протоколи. Це десь 50 друкованих аркушів, на яких чітко описано, як лікувати хворих легкого, середнього чи важкого ступеня тяжкості. І рекомендації, наприклад, у середніх і важких хворих перевіряти рівень цукру в крові, у багатьох він зашкалює.
«Але протокол - це не наказ вести одну якусь лінію. Завжди є варіанти в межах протоколу, як себе поводити, з огляду на різні речі», - розповідає лікарка Світлана Гук.
І вирішує це лікар, а не ми.
Світлана Гук щойно обходила пацієнтів. Каже, що ситуація суттєво погіршується: «Місця в нашій лікарні заповнюються щодня. Скільки виписалося, стільки заповнюється. Так було і на тому тижні, і на цьому. Але кількість киснезалежних дуже зросла. Серпень-вересень були пацієнти, яким дихати киснем треба було інколи. А зараз більшість поступають вже в такому стані, що вони мають бути на постійній кисневій підтримці».
Вона розповідає, що одна з величезних проблем – люди намагаються подолати вірус самотужки.
«Побільшало людей, які засиджуються вдома. Вони довго температурять, щось собі приймають. Якісь сусіди їм щось рекомендують… Такі пацієнти потрапляють в досить важкому стані», - розповідає Світлана Гук.
Тому потрібно за перших ознак хвороби вона рекомендує звертатися до лікаря. Каже, що тиждень-два тому вважала інакше, але зараз переконана – до лікаря треба усім майже одразу.
«Другом» у ковідній боротьбі може стати пульсоксиметр. Якщо сатурація нижча 92, а до неї додається висока температура, терміново викликайте «швидку». «Маєте розказати, що у вас висока температура, що ви не можете дійти до туалету, що ви сидите і у вас задишка. І тоді «швидка» має приїхати», - каже Світлана Гук.
Щоправда, за правилами, якщо у вас немає тесту на ковід, спочатку вас відвезуть до так званої сортувальної лікарні.
Так сталося з Олегом Попенком, який розповів ТСН.Тижню, як люди лежали на ліжках в коридорах: «А ми лежали вчотирьох у двомісній палаті». В таких умовах чоловік кілька днів чекав тесту на коронавірус. Потім його перевели в інфекційну лікарню.
«Ми лежали у відділенні травматології. Тож за нами дивився травматолог», - розповідає Олег.
Від вірусу, який з’їдає легені, тепер змушені лікувати й ті, хто ще місяць-два тому накладав гіпс. Їх просто благають тимчасово змінити свій фах.
«Лікарів не вистачало і в нашому «мирному» житті, - зауважує Світлана Гук. – Хто взагалі має лікувати ковід? Інфекціоніст? Ну, скільки їх там є? Долучили пульмонологів. Ну, скільки тих пульмонологів? Але все ж таки навіть травматолог має вищу медичну освіту. Справляються».
Втім, навіть якщо ковідні бригади медиків є, то без кисню вони безсилі. За словами Світлани Гук, є багато лікарень, в яких немає кисню: «Впевнена, що десь в регіонах люди просто навіть не потрапляють в лікарні. І гинуть від задухи. Від того, що в них немає кисню», - каже лікарка.
А чи дихається легше в Європі?
Наприклад, в Німеччині медичний підхід інший, втім, по-своєму теж жорсткий. Там пацієнт точно не буде сидіти в сортувальній лікарні або втрачати тиждень дома, поки чекає тест. Натомість не варто розраховувати, що зайвий раз вам зателефонують і запитають, чи ви живі. Про це ТСН.Тижню розповідають Олександра Гнип та Віталій Пушкар, які проживають у Німеччині вже сім років і нещодавно перехворіли на ковід.
«Моя мама, яка живе в Україні, змусила мене піти до лікаря. В п’ятницю мені зробили тест, а в суботу зателефонували…», - каже Олександра.
Тобто тест дівчині зробили одразу і безкоштовно. І, до речі, всім контактним особам теж.
На той час Олександрі вже стало дуже кепсько: «Були галюцинації. Я цього не пам’ятаю. Віталій, на жаль, все бачив. Я хотіла піти в туалет, падала…».
Однак місцевий лікар навіть не призначив дівчині лікування. «Ти думаєш: «Що з моїми легенями?». А ніхто не може прийти і послухати. Аналізи крові мені зробили аж за місяць. Сказали, що вони у вас і так погані, що їх робити. Це мене зачепило, бо знаю, що в Україні роблять КТ, перевіряють легені… В Німеччині такого нема», - каже Олександра і додає, що допомогла їй лікарка з України, з Івано-Франківська.
Втім, попри це, пара впевнена: якби стан погіршився, в прагматичній і наче байдужій Німеччині їх точно врятували б.
«Тут такий принцип: якщо, образно кажучи, не помираєш, лікуйся сам. Але якщо дійде до серйозніших речей, то можна покластися на лікарів. Знаю, що в Німеччині вистачає всього, але ситуація вже критична. Навіть Німеччина вже переживає, шо їм не вистачить місць», - каже Віталій.
Чи в Україні, чи в Німеччині, чи в будь-якій іншій країні коронавірус все міцніше встромляє свої кігті у цей світ. І навіть ті, хто вже начебто одужав, досі відчувають цей вірус на своїй шиї.
«Я почав втрачати свідомість при великих фізичних навантаженнях», - каже В’ячеслав Семененко.
Волонтери ж переконують: ми реагуємо лише на вершину айсберга. Поряд з тяжкими наслідками короновірусу і можливістю повторного зараження є відкладена катастрофа на звичайну медицину. «Медична система не ляже, якщо ввести локдаун. Вона вже лягла. Величезна кількість пацієнтів, у яких нікуди не ділися інші проблеми зі здоров’ям, зараз виявились закинутими. І це проявлятиметься, але трохи згодом. І це теж буде катастрофа», - каже Леся Литвинова.
Для її мінімізації в країні уже повинен розроблятися план. Мільйони сердечників, люди з хворими нирками та інсультники можуть стати новою хвилею уже не ковідної епідемії…
Ніна Грушецька, Наталка Волосацька, Наталія Фібриг, Андрій Тримбач, Олександр Аліфанов